Я мов сплила у сні наверх - із дна –

І серце стисла думонька одна;

Зорю вечірню ткав щемливий сум,

Мов бджіл, у голові роїлось дум.

Тихенько місяць вийшов з-поза хмар –

З душі так стало ясно, спав тягар,

Який гнітив мене, мов "старший брат".

Я знов удома! Мій гуцульський край

Привидівся у сонячному дні

Так може снитися хіба що тільки Рай!

Все потаємне бачиться у сні.

Минуло... Знов безпомічно пливу,

Зтираюсь чорним рушником печалі:

Слова ховаю у густу пітьму,

Зливаю скарги безкінченній далі.